Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Вікторія Садовнича
Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України

В оформленні видання використано фотографії Sanja Byelkin, Denyss, Martin Olsson, Stefan Pauli, Leon II, I, Dgri, Uk-Kamelot, (WT-shared), Roundtheworld, Sergiy Klymenko, Dezidor, Александр Островский,Kremlin.ru

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2013

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2013

* * *
Шановні батьки, вихователі і вчителі!

Ви тримаєте в руках книжку, яка неодмінно стане вам у пригоді, коли ви будете розповідати маленькому громадянинові нашої держави про її славетне минуле і героїчних синів і дочок, пояснювати складні моменти нашої історії, захоплювати описом найкрасивіших наших лісів і річок. Із цією книжкою ви легко зможете відповісти на будь-яке малюкове запитання, допомогти старшій дитині чи учневі підготувати реферат або доповідь, провести цікавий урок чи позакласну годину…

Україна – одна з найбільших країн Європи, мальовничий край, який має славетну історію, унікальну чарівну природу й неповторну культуру. Звичайно, у кожної людини є свій рідний куточок, який вона згадує з великою любов’ю. Для когось батьківщина – це маленьке затишне село, для когось – велике галасливе місто. Але для всіх нас Україна є великою й безмежно шанованою Батьківщиною.

Україна подарувала світові видатних історичних діячів, письменників і поетів, співаків і музикантів, художників і скульпторів. Ми розповімо про найцікавіші місцини нашої країни, про її тваринний і рослинний світи, заповідники й парки, гори та озера, про наше славетне минуле, про звичаї й обряди, вірування й споконвічні уподобання українців.

Невичерпні багатства нашої землі, великі духовні надбання, любов, звитяга і вірність, що передаються в нашому народі від покоління до покоління, стануть для малюка великим стимулом навчатися, дізнаватися нове про наші традиції, історію, природу і культуру, запорукою його гармонійного розвитку і формування видатної, цілеспрямованої, гідної своїх славетних предків особистості.

Бажаємо успіхів!

Україна як держава
Звідки походить назва Україна

Країна, у якій ми живемо, «народилася» не так давно – трохи більше ніж 20 років тому. Але назва Україна має вже дуже поважний вік, оскільки її почали використовувати в останній чверті ХІІ століття.

У різні часи українці називали себе по-різному, неоднаково іменували їх і сусіди. За сивої давнини, коли східнослов’янські племена ще не утворили сталої спільноти, наші предки, вочевидь, могли називати себе полянами, древлянами, тиверцями – як завгодно, але не українцями.

Скандинавське слово Русь за підтримки князів та їхніх варязьких дружинників стало символом об’єднання розрізнених доти східнослов’янських племен. Завдяки духовенству воно закріпилося як назва київських, переяславських, чернігівських, сіверських і заліських земель. Тоді ж з’явилося слово русини як самоназва українців. Воно до сьогодні побутує на Закарпатті.

Це цікаво!

До кінця ХІХ ст. назва русин зберігалася на Поділлі, до 1918 р. – у Галичині та на Волині, до 1945 р. – на Закарпатті. До сьогодні назву русини вживають лише пряшевські, балканські та почасти закарпатські українці. До речі, поляки називали нас русинами до 1939 р.

Назву Україна вперше було зафіксовано в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ» 1187 р. Відтоді це слово часто трапляється і в інших літописах у складі назв Київська україна, Чернігівська україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) україна тощо.

Чому ж назва тих самих земель змінилася? Відомо, що свого часу князь Володимир наділив землею на півдні Київщини черкесів, які потім зробилися черкасами-українцями, змішавшись із киянами. Саме вони називали свою землю Україною й поширили свій громадсько-військовий устрій на Київщину, Полтавщину, Брацлавщину, Чернігівщину.

Отож, словом Україна в XVI–XVII ст. позначали всі сучасні українські землі. Цікаво, що в народній творчості ніколи не фігурує назва Русь, а тільки Україна. Отже, це було рідне, зрозуміле слово. Наприклад:

Подай перевозу та подай перевозу – я перевезуся на свою Вкраїну… …винесіть мене на Савур-могилу, нехай гляну-подивлюся на свою Вкраїну. А чи відомо тобі, що…

…з другої половини XIV ст. більшість князівств Київської Русі, з населення яких сформувалася українська народність, потрапили під владу Литви й Польщі? Відтоді назву Україна вживали і щодо цих двох місцевостей: землі, підкорені Литвою (Чернігівсько- Сіверське, Київське, Переяславське й більша частина Волинського князівства), іноді називалися литовською україною, а землі, підкорені Польщею (Галицьке й частина Волинського князівства), – польською україною.